Перше масштабне соцопитування: все, що українці думають про ЖКГ

На розподіл відповідей за ознакою «Q13. У випадку підвищення тарифів більш як на 30%, чи будете ви оплачувати житлово-комунальні послуги?» більший вплив справляє не регіональний чинник, а величина міста, в якому мешкають респонденти. Так, найвищу готовність регулярно сплачувати за підвищеними на 30% тарифами виявляють мешканці міст з населенням 251-499 тис. (69,4% готові платити за новими тарифами), найнижчу – міст з населенням більше 500 тис. (лише 41,7% готові платити за новими тарифами).

Таблиця 21.1.1.Сумісний розподіл відповідей на питання Q13 і P7

Можна зазначити також, що чим більше респондент задоволений роботою влади з реформування житлово-комунального господарства, тим більше він схильний сплачувати за підвищеними тарифами. Отже, коли людина вважає вищий тариф виправданим, таким, що супроводжується покращенням якості послуг та поліпшенням роботи галузі, вона буде платити за це гроші. Якщо влада за умови підвищення тарифів нічого не робить, то громадяни справедливо розглядають це як грабунок і не вважають себе зобов’язаними сплачувати рахунки. Про це свідчить таблиця 22.1.1:

Таблиця 22.1.1.Сумісний розподіл відповідей на питання Q13 (шкала редукована до бінарної) і Q4 («Як Ви оцінюєте роботу центральної влади з реформування житлово-комунального господарства?»)

Після загального вивчення ставлення городян до реформування ЖКГ і до політики влади в даній галузі перейдемо до блоку питань стосовно можливості переходу домогосподарств на використання автономної системи опалення (АСО).

1.1. Готовність квартирних власників до переходу на автономні системи опалення як альтернативу теплоцентралі

Відомо, що в СРСР теплоцентралі планувалися як основа інфраструктури великих міст. Саме у великих містах з великою кількістю типових багатоповерхових будинків теплоцентраль має оптимальну ефективність. Розподіл респондентів за типом житла і ознакою Q7 «Чи користуєтесь Ви центральним опаленням?» демонструє, що ця схема працює і в наш час (таблиця 1.1.2):

Таблиця 1.1.2.Сумісний розподіл відповідей на питання Q7 і Q22

В середньому за вибіркою послугою центрального опалення користується 72,1% опитаних власників помешкань, в основному мешканців будинків з кількістю поверхів більше 5. Серед тих, хто вже відмовився від центрального опалення, якраз найменше мешканців багатоповерхівок. Найбільша їх частка серед мешканців окремих приватних будинків.

В світлі масового незадоволення послугами централізованого житлово-комунального господарства можна передбачити наявність запиту на перехід до автономних систем забезпечення, зокрема на автономне опалення помешкання. Серед опитаних більше третини (34,9%) заявило про свою готовність відмовитись від центрального опалення на користь автономного. Половина категорична відкидає таку можливість.

Таблиця 2.1.2. Розподіл відповідей респондентів на питання «Q8. Чи хочете Ви відмовитися від центрального опалення і встановити систему автономного опалення?»

Найбільш категоричною є позиція квартирних власників похилого віку: серед них 65,4% не бажає змінювати теплоцентраль на «індивідуалку». Це пояснюється і консервативністю цієї соціально-демографічної групи, і її низькою платоспроможністю. Найвища частка тих, хто хоче перейти на автономне опалення, спостерігається у вікових групах 30-39 та 40-49 років.

Таблиця 3.1.2.Сумісний розподіл відповідей на питання Q8 і P9

Певну диференціацію респондентів за рівнем сприйняття ідеї переходу на систему автономного опалення спричиняє регіональний чинник. Найвищу готовність до переходу на АСО проявляють опитані у Західному та Північному регіонах, найменшу – у Східному регіоні. Це можна пояснити частково структурою розселення та характером забудови міст у даних регіонах, частково рівнем задоволеності респондентів якістю послуг ЖКГ.

Таблиця 4.1.2.Сумісний розподіл відповідей на питання Q8 і region

Так, серед респондентів, задоволених якістю житлово-комунальних послуг, найменший відсоток бажаючих перейти на АСО (22,3% проти 34,6% за вибіркою). Також їх частка нижча серед тих, хто вважає дії влади з реформування ЖКГ адекватними та збирається в повному обсязі й вчасно платити за комунальні послуги за підвищеними тарифами. Вірним є і протилежне твердження. Високим є попит на встановлення системи автономного опалення в наступних групах квартирних власників:

1. з середнім місячним доходом 2501-3500 грн. та більше 5000 грн.

2. мешканці смт і міст з населенням до 100 тис. осіб

3. респонденти, разом з якими в помешканні проживає більше 5 осіб (переважно сім’ї)

4. респонденти, що мешкають в «хрущовках» або в сучасних «висотках»

5. працівники, робота яких не потребує вищої освіти та керівники підприємств, організацій, підрозділів.

Неважко бачити, що наведені ознаки охоплюють переважно представників базового і вищого середнього класу невеликих міст України (віком 30-49 років, сімейних, з дітьми, які проживають разом з ними). Саме вони виявляють найвищу готовність до переходу від послуг теплоцентралі на автономну систему опалення помешкання.

Скільки ж готові платити українці за «задоволення» АСО? Більшість бажаючих від’єднатися від центрального опалення – не більше 6000 грн. (47,2% до 2000 грн., 37% 2001-6000 грн. за встановлення системи).

Таблиця 5.1.2. Розподіл відповідей респондентів на питання «Q10. Яку суму Ви можете витратити на встановлення автономного опалення?»

Очевидно, що сума, яку респондент вважає можливим витратити на встановлення АСО найбільшою мірою залежить від рівня його (її) доходу. Чим більшим є дохід респондента, тим більше він згоден заплатити за встановлення системи автономного опалення. Ця закономірність добре простежується за даними таблиці 6.1.2:

Таблиця 6.1.2.Сумісний розподіл відповідей респондентів на питання Q10 і Q26

В групі опитаних з середнім місячним доходом до 1500 грн. переважають ті, хто згоден платити до 2000 грн. за встановлення АСО. В «межовій» групі з доходом 1501-2500 грн. частка респондентів, згодних заплатити 2001-6000 грн. зрівнюється з часткою згодних на суму не більше 2000 грн. В інтервалі доходів 2501-5000 грн. ця частка зростає, потім різко зменшується. Загалом середня сума, яку готові платити респонденти за встановлення автономної системи опалення зростає в інтервалі доходів до 7500 грн., а потім знижується. На цій підставі виникає питання: чи є залежність між Q10 і Q26 лінійною? Проведені нами розрахунки свідчать, що емпірична залежність між ними найкраще описується квадратичною залежністю. Рівняння квадратичної регресії (параболічна крива) майже точно апроксимує емпіричні точки, які визначені нами за серединами відповідних інтервалів шкал Q10 та Q26. Коефіцієнт детермінації сягає практично максимального значення 0,947 при рівні значущості 0,01 (див. малюнок 1).

Отримане рівняння квадратичної регресії має наступний вигляд:

, де х – середній місячний дохід групи респондентів в гривнях, а у – середня сума в грн., що її згодні платити респонденти групи за встановлення АСО. Знайшовши екстремум функції , робимо висновок, що максимальну суму близько 5550 грн. згодні платити респонденти з середнім доходом біля 6200 грн. на місяць. Це з точністю до десятків гривень співпадає з емпіричними даними. Отже, ми визначили емпіричний закон, який описує залежність прийнятної сплати за встановлення АСО від доходу респондента.

Апроксимація емпіричного закону залежності Q10 від Q26

Тепер розглянемо як змінюється залежність прийнятної для респондента такси за встановлення автономної системи опалення від його доходу при умові надання розстрочки або пільгового кредиту (див. таблицю 7.1.2).

Таблиця 7.1.2.Сумісний розподіл відповідей респондентів на питання Q11 і Q26

Як бачимо, майже для всіх груп за доходом спостерігається зріст прийнятної такси за встановлення АСО за умови пільгового кредитування. Емпірична залежність від доходу в даному випадку найкраще апроксимується кубічною параболою, проте якість рівняння регресії в цьому випадку набагато гірше, ніж для ознаки Q10. Головне те, що «межова» категорія зменшується вбік менших доходів і вже на інтервалі 1501-2500 грн. майже половина респондентів групи згодна платити за встановлення АСО від 2001 до 6000 грн. (в середньому 4780 грн.). «Кредитовані» респонденти готові платити за встановлення автономної системи опалення на 1000 грн. більше, ніж без надання пільгового кредиту (розстрочки). Найбільший ефект від кредитування (відносне зростання прийнятної такси за встановлення АСО) очікується в групі за доходом 1501-2500 грн.

Опитані нами власники помешкань, що бажають встановити в себе АСО, вважають, що якщо автономна система опалення окупиться за рік чи трохи більше, це цілком виправдовує від’єднання від теплоцентралі. Тільки 11,3% вважають економію занадто малою (див. таблицю 8.1.2).

Таблиця 8.1.2. Розподіл відповідей респондентів на питання «Q9. Чи влаштувало б Вас, якби суму, рівну вартості системи автономного опалення, вона б зекономила Вам протягом 1 року?»

Найвища частка оптимістично налаштованих щодо АСО респондентів – серед жителів середніх міст з населенням 100-499 тис. Південного регіону, які проживають в помешканні ще з 2 людьми. Серед них річну «окупованість» розглядають як достатню умову встановлення автономної системи опалення замість послуг теплоцентралі більше 90% опитаних.

1.1. Електоральні перспективи політичного проекту, побудованого навколо реформи ЖКГ

Зазначене в підрозділах 1.1 та 1.2 дає всі підстави вважати, що політичний проект, розбудований навколо проблем реформування житлово-комунального господарства, при правильному підході може бути успішним. Адже 44,5% опитаних погодились з тим, що проблема ЖКГ достатньо серйозна, щоб на неї звернули увагу політики. Ще 40,5% відсотків в тій чи іншій мірі погоджуються з даною тезою. Не згодні з твердженням тільки 15%.

Таблиця 1.1.3. Розподіл відповідей респондентів на питання «Q15. Як Ви вважаєте, проблема житлово-комунального господарства достатньо серйозна, щоби на неї звернули увагу політики, партії, кандидати в депутати і президенти?»

Високим є відсоток респондентів, які готові підтримати політичну силу, що запропонувала б чітку програму реформування ЖКГ. Він сягає 74% за вибіркою. Водночас 26% опитаних висловили думку, що в політичної партії має бути ідеологічна платформа, і комунальне господарство – не сфера діяльності політичних партій.

Таблиця 2.1.3. Розподіл відповідей респондентів на питання «Q16. Чи готові Ви підтримати політичну силу, яка б чітко представила програму реформування житлово-комунального господарства?»

Кандидат-«господарник» на найближчих президентських виборах може розраховувати на менш суттєву підтримку. Таку кандидатуру згодні підтримати до 40% опитаних за умови, якщо їх влаштує позиція кандидата на посаду Президента з інших, важливіших питань (таблиця 3.1.3). Звідси можна зробити висновок, що із сьогоднішніх найбільш рейтингових претендентів на крісло глави держави отримає перевагу той (та), хто зможе ефективно використати тему реформи ЖКГ у передвиборчій агітації, переконати виборця в своїй готовності й спроможності навести лад в цій сфері.

Таблиця 3.1.3. Розподіл відповідей респондентів на питання «Q17. Найближчі вибори – вибори Президента України. Скажіть, будь-ласка, чи приверне Вашу увагу кандидат, який зайнявся приведенням в порядок хоча б питань тепла і гарячої води в будинках, їх якості і вартості?»

Наголосимо, що позиція респондентів з питань Q15,Q16,Q17 є дуже консолідованою. Тобто люди, які вважають, що політики мають звернути увагу на проблеми житлово-комунального господарства, готові голосувати і за політичну партію, і за кандидата в Президенти, що займатимуться (переконають виборців у тому, що будуть займатися) реформуванням ЖКГ. Це дає нам підстави постулювати існування електоральної ніші чи електорального поля для політичної сили «комунального» спрямування. Щодо соціально-демографічного профілю респондентів, які належать до цього електорального поля, то їм притаманні наступні модальні ознаки:

1. жінки;

2. респонденти, які проживають в Південному та Західному регіоні;

3. мешканці міст з населенням 51-250 тис. осіб;

4. пенсіонери, безробітні та робітники;

5. середній місячний дохід складає 1001-1500 грн.

Соціально-демографічний профіль потенційних виборців Президента-«комунальника» дещо інший:

1. жінки;

2. мешканці Західного, Центрального та Східного регіонів;

3. мешканці міст з населенням 51-250 тис. осіб;

4. респонденти, які проживають в квартирі не приватного одноповерхового або 2-х-4-х поверхового будинку;

5. пенсіонери, домогосподарки, працівники силових структур.

Перетин електоральних полів кандидата в Президенти та політичної партії забезпечується на перетині ознак:

1. жінки

2. мешканці Західного регіону

3. мешканці міст з населенням 51-250 тис. осіб;

4. пенсіонери.

Саме поєднання вказаних ознак описує соціально-демографічний профіль «ядра» потенційного електорату політичного проекту, побудованого навколо вирішення проблем житлово-комунального господарства. З попереднього аналізу зрозуміло, що саме в цих групах найбільш незадоволені якістю послуг ЖКГ і найбільше прагнуть державної реформи. Чоловіки середнього віку, приналежні до середнього класу, шукають виходу з кризи житлово-комунального господарства не шляхом голосування за ту чи іншу політичну програму/силу, а економічними методами, за допомогою переходу на системи автономного забезпечення, зокрема САО.

ПІДСУМКИ РОЗДІЛУ 1

Майже 70% опитаних за всеукраїнською вибіркою не задоволені якістю послуг ЖКГ. Лише кожен четвертий вважає їх якість задовільною. І тільки 5% респондентів оцінили якість послуг ЖКГ як «добру».

Найчастіше люди називають три головні проблеми комунального господарства: невідповідність між тарифами та якістю послуг, які надаються (45,3%); занадто високі тарифи (42,5%); незадовільний стан під’їздів і дворів (33,9%).

Запит на реформу житлово-комунального господарства дуже високий. Три четвертих від кількості респондентів є прихильниками реформи. Серед них більше половини висловлюються за радикальну реформу («змінювати потрібно все»). Сильний запит на кардинальні зміни в системі ЖКГ зумовлює критичне ставлення населення до бездіяльності влади щодо покращення роботи житлово-комунального господарства. Більшість опитаних звинувачує у відсутності позитивних зрушень, тобто у провалі реформування ЖКГ, всі суб’єкти та органи влади, не виділяючи серед можновладців «білих та пухнастих». Близько 30% покладають головну провину за це на мерів і голів обласних та районних адміністрацій, тобто на місцеву владу. Однак 35% списку «винуватців» займає той чи інший орган або суб’єкт центральної влади – Президент В.Ющенко (15,2%), прем’єр-міністра Ю.Тимошенко (12,4%), міністр ЖКГ О.Кучеренко (12%), Верховна Рада України (11,9%). Працівників ЖЕКів вважають винними тільки 18%.

Переважна більшість опитаних користувачів (71,5%) за їхніми словами розраховуються за спожиті послуги завжди і своєчасно. Ще близько 25% сплачують рахунки частково. І тільки 2% відмовляються від оплати (неякісних) послуг ЖКГ. Проте якщо тарифи збільшаться на 30% становище може суттєво змінитись. За новими тарифами готові своєчасно і в повному обсязі розраховуватись 51,2% респондентів. Держава у випадку підвищення тарифів залишиться в програші, оскільки незважаючи на вищі тарифи коштів буде зібрано менше: 1,3*51,2%=66,6%<71,5%. Звичайно, тягар сплати різниці буде покладений на господарські органи на місцях. Ті, в свою чергу, будуть змушені вдатись до масових відключень, що може «підігріти» і без того непросту соціально-політичну ситуацію. Зрештою підвищення тарифів здатне спровокувати соціальний вибух в «проблемних» містах і навіть в цілих регіонах. Отже, подорожчання житлово-комунальних послуг не вирішує наявних проблем, а лише створює додаткові.

Найгірше якість послуг оцінюють респонденти похилого віку, найкраще – молоді (віком 18-29 років). Найменш критично оцінюють послуги ЖКГ ті, хто найменше від цього потерпає – молоді кияни віком до 29 років, які проживають в помешканні, що має кімнат більше ніж проживаючих (більше однієї кімнати на людину). Серед них незадоволені якістю послуг лише 44,6% опитаних. Натомість серед жителів міст з населенням 51-100 тис. та 251-499 тис. у віці старше 60 років критично сприймають якість послуг ЖКГ 84,4%.

Жителі регіонів та різних за величною міст дещо відрізняються між собою стосовно переліку найбільш актуальних проблем ЖКГ. По-перше, міста та регіони можна розподілити на дві групи за пріоритетністю двох найбільш актуальних проблем:

· для першої групи характерне першочергове значення тарифів (смт, міста з населенням 51-100 тис. осіб; Центральний регіон)

· другій групі властиве більше значення якості послуг ЖКГ в порівнянні з тарифами (місто з населенням до 50 тис. осіб, місто з населенням 101-250 тис. осіб, місто з населенням більше 500 тис. осіб; Київ, Західний регіон)

По-друге, оцінки значущості третьої за актуальністю проблеми – незадовільного стану під’їздів і дворів – сильно варіює від 12% у смт та містах з населенням 51-100 тис. до 24% в містах з населенням 101-250 тис.

Найменше прибічників реформи ЖКГ там, де ситуація краща відносно інших регіонів – в Києві. Значно вища підтримка реформи, насамперед в її радикальному варіанті там, де найбільше проблем із старою радянською інфраструктурою та фінансуванням галузі – в Західному та Південному регіонах. Регіональні відмінності мають визначальний характер і у питанні оцінки роботи місцевої влади в реформуванні житлово-комунального господарства. Тут також найбільш критичні оцінки лунають з вуст мешканців Західного та Південного регіонів, найменш критичні– Центрального регіону та Києва.

Найменше схильні звинувачувати в проблемах ЖКГ місцеву владу спеціалісти з вищою освітою і студенти Центрального регіону й м. Києва. Роботу центральної влади в сфері ЖКГ найкраще оцінюють опитані в селищах міського типу, а найгірше в малих містах з населенням до 50 тис. осіб. Щодо дій місцевої влади, то тут малі міста демонструють більшу лояльність. Міста з населенням 101-250 тис. більш лояльні до центральної влади, а міста з населенням більше 250 тис. жителів – навпаки.

Найбільш негативно дії центру оцінюють у Південному та Західному регіонах, які загалом відрізняються від інших дуже сильними критичними настроями в плані оцінок державної політики в галузі реформування житлово-комунального господарства. Найкраще політику центральної влади оцінюють респонденти з Центрального регіону, проте вони ще більш лояльні до місцевої влади.

Частіше, ніж в середньому за вибіркою опитані звинувачують в провалі реформи житлово-комунального господарства:

а) всі органи і суб’єкти влади – у містах з населенням 51-100 тис. осіб (54,1%; за вибіркою загалом 48,8%); протилежна ситуація у смт (39,6%) і містах з населенням 251-499 тис. осіб (39,7%);

б) мерів і голів обласних/районних державних адміністрацій – у селищах міського типу (34,6%; за вибіркою 28,9%); в Західному регіоні (33,8%); в Києві (33,6%);

в) працівників житлово-комунального господарства на місцях – в Східному регіоні (24,5%); протилежна ситуація в Києві (10,7%) й Центральному регіоні (11,8%);

г) Президента В.Ющенка – в містах з населенням 251-499 тис. осіб (22,6%; за вибіркою 15,2%) і в Південному регіоні (20,2%);

д) міністра ЖКГ О.Кучеренко – в м.Києві (20,6%; за вибіркою 12%) та в Центральному регіоні (18,6%)

є) Верховну Раду України – в Центральному регіоні (16,3% проти 11,3% за вибіркою).

Щодо прем’єр-міністра Ю.Тимошенко, відмінності від середнього за вибіркою значення 12,4% незначні.

Найбільш дисциплінованими платниками за комунальні послуги є жителі міста Києва, хоча в цілому по Україні мешканці великих міст не відрізняються дисциплінованістю в цій справі. Щодо інших ознак, то за ними слід виділити жителів маленьких міст з населенням до 50 тис. осіб та пенсіонерів, серед яких значно більше респондентів, які обрали варіант «так, завжди і повністю». Найменш дисциплінованими платниками є мешканці окремих квартир в одноповерхових будинках (лише 44% з них відповіли, що сплачують за послуги в повному обсязі й вчасно) та, як не дивно, респонденти з доходом 2501-3500 грн., який є вищим ніж середній за вибіркою.

Чим більше респондент задоволений роботою влади з реформування житлово-комунального господарства, тим більше він схильний сплачувати за підвищеними тарифами. Коли людина вважає вищий тариф виправданим, таким, що супроводжується покращенням якості послуг та поліпшенням роботи галузі, вона буде платити за це гроші. Якщо влада за умови підвищення тарифів нічого не робить, то громадяни справедливо розглядають це як грабунок і не вважають себе зобов’язаними сплачувати рахунки.

Серед опитаних більше третини (34,9%) заявило про свою готовність відмовитись від центрального опалення на користь автономного. Половина категорична відкидає таку можливість. Найбільш категоричною є позиція квартирних власників похилого віку: серед них 65,4% не бажає змінювати теплоцентраль на «індивідуалку». Найвища частка тих, хто хоче перейти на автономне опалення, спостерігається у вікових групах 30-39 та 40-49 років. Більш високу готовність до переходу на АСО проявляють опитані у Західному та Північному регіонах, менш високу – у Східному регіоні.

Значним є попит на встановлення системи автономного опалення в наступних групах квартирних власників:

1. з середнім місячним доходом 2501-3500 грн. та більше 5000 грн.

2. мешканці смт і міст з населенням до 100 тис. осіб

3. респонденти, разом з якими в помешканні проживає більше 5 осіб (переважно сім’ї)

4. респонденти, що мешкають в «хрущовках» або в сучасних «висотках»

5. працівники, робота яких не потребує вищої освіти та керівники підприємств, організацій, підрозділів.

Наведені ознаки охоплюють переважно представників базового і вищого середнього класу невеликих міст України (віком 30-49 років, сімейних, з дітьми, які проживають разом з ними). Саме вони виявляють найвищу готовність до переходу від послуг теплоцентралі на автономну систему опалення помешкання.

Більшість бажаючих від’єднатися від центрального опалення згідні заплатити за встановлення АСО – не більше 6000 грн. (47,2% до 2000 грн., 37% 2001-6000 грн. за встановлення системи). Сума, яку респондент вважає можливим витратити на встановлення АСО, найбільшою мірою залежить від рівня його (її) доходу. Чим більшим є дохід респондента, тим більше він згоден заплатити за встановлення системи автономного опалення. Максимальну суму близько 5550 грн. згодні платити респонденти з доходом біля 6200 грн. В середньому по вибірці «кредитовані» респонденти згодні платити за встановлення автономної системи опалення на 1000 грн. більше, ніж без надання пільгового кредиту (розстрочки). Найбільший ефект від кредитування (відносне зростання прийнятної такси за встановлення АСО) очікується в групі за доходом 1501-2500 грн.

Опитані нами власники помешкань, що бажають встановити в себе АСО, вважають, що якщо автономна система опалення окупиться за рік чи трохи більше, це цілком виправдовує від’єднання від теплоцентралі. Тільки 11,3% вважають економію занадто малою.

44,5% опитаних погодились з тим, що проблема ЖКГ достатньо серйозна, щоб на неї звернули увагу політики. Ще 40,5% відсотків в тій чи іншій мірі погоджуються з даною тезою. Високим також є відсоток респондентів, які готові підтримати політичну силу, що запропонувала б чітку програму реформування ЖКГ. Він сягає 74% за вибіркою. Можлива підтримка кандидата-«господарника» на найближчих президентських виборах є меншою. Таку кандидатуру згодні підтримати до 40% опитаних за умови, якщо їх влаштує позиція кандидата на посаду Президента з інших, важливіших питань.

Перетин електоральних полів кандидата в Президенти та політичної партії забезпечується на перетині ознак:

5. жінки

6. мешканці Західного регіону

7. мешканці міст з населенням 51-250 тис. осіб;

8. пенсіонери.

Саме поєднання вказаних ознак описує соціально-демографічний профіль «ядра» потенційного електорату політичного проекту, побудованого навколо вирішення проблем житлово-комунального господарства. Чоловіки середнього віку, приналежні до середнього класу, шукають виходу з кризи житлово-комунального господарства не шляхом голосування за ту чи іншу політичну програму/силу, а економічними методами, за допомогою переходу на системи автономного забезпечення, зокрема САО.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗАЛЕЖНОСТЕЙ

2.1. Вплив ознаки «ідеологія»

Крім впливу традиційних в аналізі даних соціально-демографічних ознак нами був виявлений вплив на варіацію думок та оцінок респондентів фактору належності до певної ідеологічної течії (у тих респондентів, які відповіли на дане питання). Вже розподіл відповідей на питання про якість послуг ЖКГ демонструє значні відмінності між представниками різних ідеологічних таборів, головним чином між комуністами з одного боку та лібералами, «зеленими» і християнськими демократами з іншого. Перші демонструють дуже критичне ставлення до якості послуг, другі – вельми оптимістичне.

Таблиця 1.2.1.Сумісний розподіл відповідей респондентів на питання Q1 і Q18

Чи дійсно спостережувані відмінності пов’язані з політичними ідеологіями, чи це «фальшивий» зв’язок, зумовлений впливом інших ознак? Вивчення кросс-таблиць за соціально-демографічними ознаками свідчить на користь другого варіанту. По-перше, комуністи це, в основному люди старше 60 років, а саме серед них і спостерігаються найбільш критичні оцінки послуг житлово-комунального господарства. Що ж до «зелених», лібералів та християнських демократів, то пояснити їх особливості належністю до певної вікової групи не вдається. Виникає думка, що це представники якихось соціально престижних груп, які живуть в кращих будинках. Проте тільки в християнських демократів рівень доходу в середньому вищий від комуністів.

Таблиця 2.2.1.Сумісний розподіл відповідей респондентів на питання Q1 і Q21

Ситуація прояснюється, якщо звернути увагу на зв’язок ідеологічних преференцій і характеру зайнятості респондентів (таблиця 2.2.1). Серед комуністів дійсно виявляється значно вища ніж в середньому за вибіркою частка пенсіонерів. Серед християнських демократів більше робітників, підприємців та спеціалістів гуманітарного профілю з вищою освітою та більш високими доходами. В таборі лібералів і «зелених» багато студентів, а серед останніх – домогосподарок. Якраз дані категорії зайнятості показують менш вимогливе ставлення до послуг ЖКГ через меншу пріоритетність для них комунальних проблем і через більш низьку соціальну компетентність. Тому в цьому випадку, а також в усіх питаннях, пов’язаних з роботою житлово-комунального господарства, з участю влади в реформуванні ЖКГ, вплив ідеологічних орієнтацій респондентів на їхні оцінки є епіфеноменом, ефектом впливу соціально-демографічних ознак, переважно віку, регіону проживання і характеру зайнятості. Дійсний вплив ідеологічні орієнтації мають на позицію респондента щодо підтримки політичної партії та кандидата в Президенти України, які запропонують чітку програму реформування комунальної сфери. Така партія і кандидат матимуть дещо вищу підтримку серед представників лівих ідеологічних течій.

2.2. Вплив ознаки «локус контролю»

Питання анкети «Q14. Чи вважаєте Ви себе відповідальним за якість свого життя і добробут Вашої сім’ї?» є варіантом критерію, який соціальні психологи називають «локусом контролю». За допомогою цього питання можна визначити, наскільки відповідальною є людина стосовно свого життя та життя своїх близьких, якою мірою особистість є екстернальною, орієнтованою на залежність від зовнішніх умов і факторів, або інтернальною, тобто такою, яка покладається на власні сили та здібності. Ця шкала вимірює також наявність патерналістської установки у опитуваного. Варіація за більшою частиною ознак опитувальника пов’язана з локусом контролю респондентів. Так, екстернали схильні значно гірше оцінювати якість послуг ЖКГ; частіше наголошують на проблемах водопостачання та водовідведення, втрати води, тепла, газу через старі труби; серед них менше тих, хто вважає дії влади незадовільними, зате більше респондентів, що звинувачують владу у повній бездіяльності; вони, не конкретизуючи, звинувачують всі органи і суб’єкти влади у провалі реформи ЖКГ; ці респонденти відрізняються меншою дисциплінованістю у сплаті по комунальних рахунках і ще менше готові платити за підвищеними тарифами.

Щодо політичної ролі локуса контролю, то можна сказати, що належність респондента до групи «фаталістів» негативно корелює з рівнем підтримки ним політичної сили, яка реалізуватиме програму житлово-комунальної реформи (таблиці 1.2.2 і 2.2.2).

Таблиця 1.2.2.Сумісний розподіл відповідей респондентів на питання Q15(бінаризована шкала) і Q14

Таблиця 2.2.2.Сумісний розподіл відповідей респондентів на питання Q16(бінаризована шкала) і Q14

Також можна помітити, що найвищий рівень підтримки політичної сили, здатної лобіювати реформу ЖКГ властивий респондентам групи 2 з інтернальним локусом контролю та відсутністю патерналістської установки.

2.3. Вплив житлових умов

Той факт, що житлові умови впливають на оцінку роботи ЖКГ та ставлення до його реформування не викликає подиву. Про роль типу житла респондента вже йшлося вище. Зосередимось на кількісних показниках житлових умов респондента: кількості кімнат, загальній площі житла, кількості проживаючих в домогосподарстві та розрахованих на їх основі відносних величинах. Проведені за допомогою методу однофакторного дисперсійного аналізу множинні порівняння середніх виявили відмінності в показниках житлових умов між наступними групами:

а) за групами респондентів щодо оцінки якості комунальних послуг – площа помешкання; респонденти, які проживають в приміщеннях з більшою житловою площею (в нових будинках), краще оцінюють послуги ЖКГ;

Таблиця 1.2.3.Середньогрупова площа помешкання респондента за градаціями шкали Q1