Данко – персонаж третьої частини оповідання Максима Горького “Старуха Ізергіль”, який пожертвував собою і врятував свій народ за допомогою палаючого серця. Образ романтичного героя пов’язаний із “подоланням раннього байронізму” автора; водночас у ньому відбилися ніцшеанські мотиви.
Один пожертвував своїм життям заради порятунку інших людей. Це Данко, який вирвав зі своїх грудей серце, щоб освітити шлях до порятунку. Прийняв смерть із любові до людей. Інший, за свої злочини, за гординю і жорстокість був позбавлений смерті.
Щоб освітити шлях своєму племені, Данко пожертвував власним життям. Він зрозумів, що без його допомоги, людям загрожує неминуча загибель. Тому пожертвував заради їхнього порятунку найдорожчим, що в нього було – своїм життям.
Сенс цієї легенди в тому, що є герої, які народжені рятувати інших людей, незважаючи на те, що ті часто бувають невдячні та жорстокі. Люди навіть не помітили, як Данко помер, але він робив це не заради слави чи вдячності, а тому, що не міг вчинити інакше.