Головним звинуваченням на адресу Анни Андріївни було те, що вона не писала про революцію і соціалізм. У 1946 році Ахматову називали “типовою представницею чужої нашому народові порожньої безідейної поезії. Її вірші не можуть бути терпимі в радянській літературі”. Перебуваючи в опалі, вона була позбавлена продуктових карток.
Пастернака Сталін називав “небожителем”, до Ахматової він і його підручні ставилися як до декадентки, яка не встигає за часом і одночасно є “блудницею” і “черницею”.
Лур’є написав поетесі з еміграції 14 листів – вона на жоден не відповіла. До середини 1920-х найближчими до Ахматової були 3 чоловіки: Павло Лукницький, Михайло Циммерман, Микола Пунін. Про свої романтичні стосунки з Ахматовою Лукницький написав цілу книгу.