В основі горлового співу лежить наслідування голосів тварин і птахів, а також звуків неживої природи – дзюрчання води, луни в горах, свисту вітру, перекочування камінчиків у струмку. У давнину мисливці використовували звуконаслідування, щоб приманювати здобич, скотарі-кочівники управляли за допомогою голосу домашніми тваринами.
Горловий спів – унікальний вид мистецтва видобування звуку, під час якого виконавець витягує одразу дві ноти одночасно: основний тон і обертон. Таким чином виходить двоголосне соло. Такий спів характерний для малих народів Сибіру, Монголії, Тибету та деяких інших народів світу.
Людина, яка вирішила освоїти горловий спів, починає навчання з вправ для голосу, мета яких – розігріти мовленнєвий апарат і підготувати його до виконання. Однією з найкращих вправ є протяжне проспівування голосних звуків. Співак обирає будь-який голосний звук, наприклад, “а”, і співає: “ааа”.