Микола Гумільов увійшов до історії російської літератури як засновник акмеїзму, поет, перекладач та художній критик. Він брав участь у Першій світовій війні, отримав кілька орденів, багато мандрував. Окрім віршів, до його творчої спадщини увійшли й етнографічні нотатки про життя народів Африки.
н. Гумільова (1 жовтня 1912, Царське Село, Російська імперія – 15 червня 1992, Санкт-Петербург, Росія) – видатний учений-євразієць XX століття, історик-етнолог, доктор історичних та географічних наук, поет, перекладач з перської мови. Засновник пасіонарної теорії етногенезу.
Здійснив дві експедиції Східною і північно-східною Африкою в 1909 і 1913 роках. Було розстріляно 26 серпня 1921 року за сфабрикованим звинуваченням в участі в антирадянській змові «Петроградської бойової організації Таганцева». Посмертно реабілітовано 1992 року. Місце розстрілу та поховання досі невідоме.
У 1912 році Гумільов заявив про появу нової художньої течії – акмеїзму. Поезія акмеїстів подолала символізм, повернувши в моду суворість та стрункість поетичної структури. У тому ж році акмеїсти відкрили власне видавництво «Гіперборей» та однойменний журнал.