У 1822 році була діагностована торакальна подагра. У 1823 році він скаржився на біль в очах (можливо, йшлося про увеїт). У 1812-1820 роках Бетховен страждав від анорексії та сильних абдомінальних кольок. У 1821 році у композитора були відзначені жовтяниця, біль та блювання, які повторювалися через кілька місяців.
У 28-річному віці у Бетховена починає розвиватися глухота, що супроводжувалась дзвоном у вухах, яку йому ретельно вдавалося приховувати протягом трьох років. Однак у віці 44 років композитор повністю оглух.
Слух Бетховена поступово погіршувався і згодом зник зовсім. На прем'єрі Симфонії № 9, що відбулася 1824 року, коли композитору було 54 роки, він нічого не чув. Серед причин глухоти композитора називали сифіліс, отруєння, тиф і навіть звичку занурювати голову в холодну воду, щоб збадьоритися.
Відень, АвстріяЛюдвіг ван Бетховен / Місце смерті