Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 – міжнародна конвенція, що закріплює основоположні міжнародно-правові норми, що стосуються укладання, набрання чинності, застосування, розірвання, тлумачення та дотримання міждержавних договорів.
Наприклад, Віденська конвенція не регулює питання дійсності договору купівлі-продажу або будь-яких його положень, а також наслідків, які може мати цей договір щодо права власності на проданий товар.
Важливо, що конвенція, як правило, регулює весь комплекс питань, пов'язаних із відповідною темою (аналог кодексу). У спрощеному виглядіКонвенція– умовність (умови) – набір узгоджених, обумовлених або загальноприйнятих стандартів, соціальних норм або критеріїв, що набувають форми звичаю.
З підпункту b ясно випливає, що Конвенція не регулює порядку переходу права власності продані товари. У деяких правових системах право власності перетворюється на момент укладання договору. В інших правових системах право власності переходить пізніше, наприклад, під час передачі товарів покупцю.